Кружаться снежинки в вальсе медленном,
Все пушистым снегом замело
И деревья,как невесты нежные,
В инея оделись серебро.
Все безмолвным холодом охваченно.
Ветер выгнав стаю снежных туч,
Огалил небес красу невинную,
Нежно голубую синеву.
Солнце светит ярко, но так холодно.
Луч скользнул несмело к нам в окно ,
От тепла его я сново вспомнила
О весне...Все будет хорошо.
Все пройдёт. И ветра холод колющий
И снегов пушистых белизна.
За зимой усталою, холодною,
К нам прийдет красавица весна.
Зацветут сады.
Цветочным запахом воздух пропитаеться вокруг.
Буйством красок станет все украшенно,
Птицы Богу славу воспоют.
Так вся жизнь.
Бегут года, как коница.
Оглянулся.И промчался год.
Сединой вески мои покрасил он.
И морщинки бросил на лицо
Все прошло.И детство беззаботное.
Юность окрыленная ушла.
Бабьим летом осени согретая,
Жду я.
Приближаеться зима.
Все пройдёт.наступит все последнее.
Будет мой последний слабый вздох.
И слеза холодная последняя,
С моих глаз когда упадёт.
И тогда начнётся только вечное.
Вечная Весна и с ней Любовь.
Вечный Бог мне жизнь и смерть дарующий,
В вечную обитель позовет.
Лилия Ком,
Германия
Родилась в Казахстане. 23 года живу в Германии. 3взрослых детей.3 внуков.спасенная грешница
Прочитано 611 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
